Пісні Безодні

Ніч знову приходить, огортаючи світ темним покривалом. Головний герой пробуджується, щоб зустрітися з цією нескінченною темрявою. Його легені наповнюються вночі, немов водою в забутій криниці, куди мовчазно дивиться місяць.

Навіть закривши очі, він залишається в темряві. Нічого не відчуваючи, він дивиться всередину себе, немов сліпець, не знаходячи жодних відповідей. Навколо - лише ніч, мовчазна і нескінченна.

У своєму метушньому дні, наповненому голосами і шумом, він бачить лише порожнечу в обличчях близьких. Але ніч - це інша реальність, вона оточує його зоряним покривалом, роблячи його своїм обранцем.

Його погляд спрямований в очі ночі, повні зірок. Він бачить, як ці зірки розсипаються, залишаючи лише порожнечу в його душі. Ніч панує над ним, відводячи його жестами прозорих рук, змушуючи служити їй, як маріонетці.

Вона говорить з ним незрозумілими мовами, відбивається в дзеркалах, незрозумілих для героя. Вона залишає його одного, але завжди присутня в його душі, мінлива і загадкова.

Ніч приносить йому втому, заповнюючи його істоту, немов організм, позбавлений серця. Він відчуває, як втома поглинає його, позбавляючи його можливості мислити і відчувати.

Він несе на собі хрест страждань і розчарувань, маячня по безвихідній дорозі. Перед ним простягається пустеля, де кожна піщинка знайома йому. Він бачить лише порожнечу в своєму шляху, позбавленому сенсу.

В його очах відображається Вічність, незбагненна і нещадна. Він чує шепіт голосу Очевидності, який заповнює його душу похмурими передбаченнями.

Герой розуміє, що його жертва марна. Ні залишитися з ночі, ні покинути її не принесе йому полегшення.

01.05.2024